Механіцизм

Механіцизм — напрям у філософії XVI — XVIII століть, що зводив усю багатогранність світу до механічного руху однорідних часток матерії, а складні закономірності розвитку — до найпростіших законів механіки.

Представниками механіцизму у природознавстві вважаються Галілео Галілей, Ісаак Ньютон, П'єр-Сімон Лаплас, в філософії — Томас Гоббс, Жульєн Офре де Ламетрі, Поль Анрі Гольбах. Важливу роль у пропагуванні цього напряму зіграв тогочасний винахідник Жак де Вокансон, який безпосередньо займався творенням механічних імітацій живих істот.

Література

• Механіцизм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін ; Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України. — Київ : Абрис, 2002. — С. 377. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Энгельс Ф., Диалектика природы, Маркс К. и Энгельс ф., Соч., 2 изд., т. 20;
• Гегель Г. В, Ф., Энциклопедия философских наук, ч. 1, Логика, Соч., т. 1, М. — Л., 1929;
• Гегель Г. В, Ф., Наука логики, там же, т. 5—6, М., 1937—39;
• Самускевич А. В., Некоторые философские вопросы атомистики и борьба против механицизма в современной физике, в сборнике: Научные труды по философии [Белорус. университета], в. 1, Минск, 1956;
• Вислобоков А. Д., Марксистская диалектика и современный механицизм, М., 1962.