Azərbaycan  AzərbaycanLietuva  LietuvaMalta  Maltaශ්‍රී ලංකාව  ශ්‍රී ලංකාවTürkmenistan  TürkmenistanTürkiyə  TürkiyəУкраина  Украина
Підтримка
www.datawiki.uk-ua.nina.az

Сюди перенаправляється запит Визначення планети На цю тему потрібна окрема стаття Плане та лат planētae від грец πλανήτη

Планета

Планета
Сюди перенаправляється запит «Визначення планети». На цю тему потрібна окрема стаття.

Плане́та (лат. planētae від грец. πλανήτης — той, що блукає, блукач) — великий, майже сферичний астрономічний об'єкт, який зазвичай перебуває на орбіті навколо зорі, зоряного залишку або коричневого карлика, але сам не є ані зорею, ані зоряним залишком, ані коричневим карликом. У Сонячній системі за найбільш суворим визначенням налічується вісім планет: планети земної групи — Меркурій, Венера, Земля та Марс; і газові гіганти — Юпітер, Сатурн, Уран та Нептун. Найпоширенішою теорією формування планет є небулярна гіпотеза, згідно з якою міжзоряна хмара колапсує з туманності, утворюючи молоду протозорю, яку оточує протопланетний диск. Планети формуються в цьому диску шляхом поступового накопичення речовини під дією гравітації — процесу, що зветься акрецією.

В античності планетами так називали Сонце, Місяць і п'ять світил, видимих неозброєним оком, що переміщувалися на тлі зір — Меркурій, Венеру, Марс, Юпітер і Сатурн. Планети історично мали релігійне значення: багато культур ототожнювали небесні тіла з божествами, і ці зв'язки з міфологією та фольклором досі впливають на схеми найменування нововідкритих тіл Сонячної системи. Саму Землю визнали планетою лише після того, як геліоцентризм витіснив геоцентризм у XVI—XVII століттях.

З розвитком телескопів поняття «планета» розширилося і почало включати об'єкти, які видно лише за допомогою оптики: супутники інших планет, крижані гіганти Уран і Нептун, Цереру та інші тіла, згодом визнані частиною поясу астероїдів, а також Плутон, який виявився найбільшим тілом серед об'єктів поясу Койпера. Відкриття інших великих тіл у поясі Койпера, зокрема Ериди, спричинило дискусію щодо точного визначення терміна «планета». У 2006 році Міжнародний астрономічний союз ухвалив визначення планети в Сонячній системі, згідно з яким до планет належать чотири планети земної групи та чотири газові гіганти, натомість як Церера, Плутон та Ерида класифікуються як карликові планети. Водночас багато планетологів продовжують вживати термін «планета» ширше, поширюючи його на карликові планети та сферичні супутники, як-от Місяць.

Подальші досягнення астрономії призвели до відкриття понад п'яти тисяч планет за межами Сонячної системи — екзопланет. Вони часто мають незвичайні риси, яких немає у планет Сонячної системи: наприклад, гарячі юпітери — гігантські планети, що обертаються близько до своїх зір, як-от 51 Пегаса b, або дуже ексцентричні орбіти, як у . Відкриття коричневих карликів і планет, більших за Юпітер, викликало нову дискусію щодо межі між планетою та зорею. Декілька екзопланет виявлено в зоні, придатній для життя своїх зір (де може існувати рідка вода на поверхні планети), проте надійних доказів існування життя на інших планетах поки що немає.

Формування

Докладніше: Небулярна гіпотеза
Художні уявлення протопланетних дисків
Протопланетний диск
Зіткнення протопланет у процесі формування планет

Панівною теорією планетоутворення є так звана небулярна гіпотеза, згідно з якою планети утворюються під час колапсу туманності в тонкий газово-пиловий диск. У центрі формується протозоря, оточена обертовим протопланетним диском. Унаслідок акреції (злипання частинок) пилинки у диску поступово зростають, утворюючи все більші тіла. Місцеві скупчення маси, відомі як планетезималі, пришвидшують цей процес, притягуючи навколишню речовину своєю гравітацією. Згодом вони стають достатньо щільними, щоб під дією гравітації стиснутися у протопланети. Коли маса протопланети перевищує масу Марса, вона починає накопичувати велику атмосферу, що суттєво збільшує ефективність захоплення планетезималей завдяки аерогидродинамічному опору. Залежно від історії акреції речовини та газу, результатом може бути газовий гігант, крижаний гігант або планета земної групи. Вважають, що регулярні супутники Юпітера, Сатурна й Урана формувалися подібним чином; однак, Тритон ймовірно був захоплений Нептуном, а Місяць і Харон, ймовірно, утворилися внаслідок зіткнень.

Коли протозоря виростає до такої міри, що в її ядрі розпочинається термоядерне горіння і вона стає зорею, залишковий диск поступово розсіюється зсередини назовні внаслідок , дії сонячного вітру, ефекту Пойнтінга — Робертсона та інших процесів. Після цього навколо зорі (або навіть навколо інших протопланет) можуть залишатися численні протопланети, які з часом стикаються між собою. Унаслідок цього можуть утворюватися більші тіла або ж вивільнятися матеріал, який потім поглинається іншими протопланетами. Тіла, які набирають достатню масу, захоплюють більшість речовини зі свого орбітального оточення і стають планетами. Ті протопланети, яким вдається уникнути зіткнень, можуть бути захоплені гравітацією більших тіл і стати природними супутниками, або ж залишитися в поясах малих тіл, ставши карликовими планетами або малими тілами.

Викиди з залишків наднових як джерело матеріалу для планетоутворення

Енергійні зіткнення дрібніших планетезималей, а також радіоактивний розпад, розігрівають зростаючу планету, спричиняючи її часткове або повне плавлення. Унаслідок цього її внутрішня структура починає диференціюватися за густиною: щільніші матеріали опускаються до ядра. Менші землеподібні планети можуть втратити значну частину своєї первинної атмосфери через процеси акреції. Проте ці гази частково заміщуються викидами з мантії або ж поповнюються кометною речовиною. Невеликі планети з часом усе одно втрачають атмосферу внаслідок різноманітних механізмів втечі атмосфери.

З відкриттям і спостереженням планетних систем навколо інших зір з'являється можливість уточнювати або навіть змінювати загальноприйняті уявлення про процес формування планет. Рівень металічності — астрономічний термін, що позначає вміст хімічних елементів з атомним номером понад 2, тобто важчих за гелій, — істотно впливає на ймовірність формування планетної системи. Таким чином, зорі популяції I, багаті на метали, з більшою ймовірністю матимуть розвинену планетну систему, ніж бідні на метали зорі популяції II.

Планети Сонячної системи

Сьогодні у Сонячній системі відомо 8 планет: Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун. У 2006 р. 26-та Генеральна асамблея Міжнародного астрономічного союзу скасувала статус планети для Плутона.

Планети земної групи — Меркурій, Венера, Земля, Марс — близькі за розмірами і будовою, середня густина їх речовини становить 5,52—3,97 г/см3. До цієї групи примикають деякі великі супутники планет, які схожі за своїми властивостями до планет земної групи. Це супутники Юпітера Ганімед, Іо, Європа, Каллісто і супутник Сатурна Титан.

Утворилися планети з газопилової хмари навколо Сонця. Подібні пилові хмари (диски) можна сьогодні спостерігати біля деяких зір нашої Галактики. З погляду гірничої справи як сировинне джерело майбутнього, найбільшу цікавість становлять астероїди і найбільш досяжні із Землі планети — Місяць та Марс.

Усі показники нижче вказані відносно їх значень для Землі:

* Абсолютні значення наведені в статті Земля. ** Негативне значення тривалості доби, означає обертання планети навколо власної осі в протилежний, порівняно з орбітальним рухом, бік.
Планета Екваторіальний

діаметр (земних діаметрів)

Маса

(земних мас)

Орбітальний

радіус (а. о.)

Орбітальний

період (років)

Доби

(земних діб)

Супутники
Меркурій 0,382 0,06 0,38 0,241 58,6 відсутні
Венера 0,949 0,82 0,72 0,615 −243** відсутні
Земля* 1,00 1,00 1,00 1,00 1,00 1
Марс 0,53 0,11 1,52 1,88 1,03 2
Юпітер 11,2 318 5,20 11,86 0,414 69
Сатурн 9,41 95 9,54 29,46 0,426 62
Уран 3,98 14,6 19,22 84,01 −0,718** 27
Нептун 3,81 17,2 30,06 164,79 0,671 13

Міжзоряні планети

Докладніше: Планемо, Субзоряний об'єкт, Субкоричневий карлик, Міжзоряна планета та Планетар

Планета-сирота (відома також під іншими назвами: планета-мандрівник, міжзоряна планета, вільна планета, квазіпланета, самітня планета, блукаюча планета) — об'єкт, що має масу, яку можна порівняти з планетарною і є, по суті, планетою, але не пов'язаний гравітаційно з жодною зорею, коричневим карликом, і навіть з іншою планетою (хоча може мати свої власні супутники).

Характеристики планет

Попри те, що кожна планета є неповторною за своїми фізичними характеристиками, серед них можна спостерігати чимало спільного, починаючи з наявності природних супутників, кілець та інших спільних ознак. Ці особливості розпізнають за притаманними їм ознаками — динамічними та фізичними властивостями для кожної з планет.

Динамічні характеристики

пов'язані з усіма динамічними ознаками планети, як тіла в просторі, тобто, особливості руху небесного тіла (планети) у просторі. До них належать характеристики орбіти, нахил осі обертання, обертання та інші динамічні ознаки планет.

Орбіта планети

Відповідно до визначення, планета є тілом, що обертається навколо зорі. Таким чином відкидається можливість існування окремих планет, які можна було б назвати «планетами-одинаками». Траєкторія руху в гравітаційному полі іншого тіла (наприклад, зорі) має назву орбіти. Вона може мати форму кола, еліпса, параболи або гіперболи. У Сонячній системі всі планети обертаються власними орбітами в одному напрямку, у тому ж, у якому обертається навколо своєї осі й Сонце. Але принаймні одна з нещодавно відкритих екзопланет, WASP-17b, обертається в протилежний бік щодо обертання своєї зорі.

Період, протягом якого планета робить оберт навколо зорі, називається сидеричним періодом обертання або планетарним роком. Тривалість року дуже залежить від відстані планети до зорі, адже якщо планета перебуває далеко від зорі, то вона рухатиметься повільніше (оскільки на неї слабше впливатиме гравітації зорі), і, крім того, вона має здолати довший шлях.

Оскільки орбіта жодної з відомих планет не є точним колом, відстань між Сонцем і планетою на її орбіті змінюється. Точка орбіти, в якій планета найближче підходить до Сонця, має назву перигелій, тоді як найвіддаленіша точка орбіти називається афелій. Оскільки в перигелії планета перебуває найближче до світила, наслідком є збільшення швидкості руху планети, подібно до того, як високо кинутий камінь прискорюється, наближаючись до землі, а коли планета перебуває в афелії, її швидкість зменшується, подібно до того як той же кинутий вгору камінь сповільнюється у верхній точці свого польоту.

Орбіта будь-якої з планет визначається кількома елементами:

  • Ексцентриситет — визначає наскільки планетарна орбіта витягнута. Орбіти з невеликим (близьким до нуля) ексцентриситетом мають форму, близьку до кола, тоді як орбіти з великим (близьким до одиниці) ексцентриситетом еліптичної (витягнутої) форми. У планет Сонячної системи ексцентриситети невеликі, і їх орбіти майже як коло. Комети і об'єкти поясу Койпера (як і численні екзопланети) мають великий ексцентриситет та, відповідно, високоеліптичні орбіти.
  • Велика піввісь це відстань від планети до центра еліпса. Ця відстань не дорівнює відстані до планети у апоастрі чи періастрі, бо центральна зоря розташована не у центрі еліпса, а у його фокусі.
  • Нахил орбіти — кут між площиною орбіти і базовою площиною. У Сонячній системі базовою площиною вважають площину орбіти Землі, яку називають екліптикою. Орбіти всіх восьми планет Сонячної системи перебувають поблизу площини екліптики, тоді як комети і об'єкти поясу Койпера, наприклад Плутон, мають орбіти з більшими кутами нахилу. Для екзопланет такою площиною вважають на оглядовій лінії з Землі.
    Точки, де планета перетинає базову площину, називаються висхідними і низхідними вузлами орбіти.  — це кут між базовою площиною і висхідним вузлом орбіти[джерело?]. (або аргумент перигелію) це кут між орбітальним висхідним вузлом і періастром (найближчою до зорі точкою на орбіті планети).

Нахил осі

Планети мають різні кути осьового нахилу, тобто, вони лежать під певним кутом до площини екватора материнської зорі. Саме тому, кількість світла одержуваного тією чи іншою півкулею змінюється протягом року; оскільки північна півкуля планети більше освітлюється, аніж ніж південна півкуля, або ж навпаки. Як наслідок, на більшості планеті відбувається зміна сезонів, тобто, зміна клімату протягом року. Час, коли одна з півкуль найбільше обернена до Сонця, називається сонцестоянням. Протягом одного обертання орбітою (одного витка планети по своїй орбіті) трапляється два сонцестояння; коли кожна з півкуль перебуває в літньому сонцестоянні і день там найдовший, тоді як інша півкуля перебуває в зимовому сонцестоянні, з його надзвичайно коротким днем. Внаслідок такого розташування, півкулі отримують різну кількість світла і тепла, що слугує причиною щорічних змін погодних умов на планеті.

Осьовий нахил Юпітера надзвичайно малий, і сезонні зміни там найменші, тоді, як Уран, навпаки, має настільки великий осьовий нахил, що обертається навколо Сонця майже «на боці», і під час сонцестоянь одна з його півкуль постійно перебуває під Сонячним світлом, а інша постійно знаходиться в темряві. Що стосується екзопланет, то їх осьові нахили невідомі напевно, проте більшість «гарячих Юпітерів», теоретично, мають дуже малий нахил осі, що є наслідком близькості до самої зорі.

Обертання планети

Крім того, що планети обертаються власними орбітами навколо зорі, вони ще й крутяться навколо своєї осі. Період обертання планети навколо осі отримав визначення — доба. Більшість планет Сонячної системи крутяться навколо власної осі в тому ж напрямку, в якому вони обертаються навколо Сонця, тобто, проти годинникової стрілки, що відзначено відносно північного полюса Сонця. Тоді як дві планети — Венера і Уран обертаються за годинниковою стрілкою, хоча надзвичайний осьовий нахил Урана породжує суперечки, що ж вважати південним і північним полюсом самої планети, як наслідок — чи обертається він проти годинникової, а чи за годинниковою стрілкою, однак якої б думки не дотримувалися сперечальники щодо полюсів Урана, вони визнають його ретроградний тип обертання. Також спостерігається суттєва різниця між тривалістю доби на планетах: Венері потрібно 243 Земних доби для одного оберту навколо осі, тоді як газовим гігантам — всього кілька годин. Період обертання для екзопланет не відомий, проте, близьке розташування до зір «гарячих Юпітерів» означає що на одному боці планети панує вічна ніч, а на другому — вічний день (оскільки орбіта й обертання узгоджені).

Чиста орбіта

Один з критеріїв, що визначає небесне тіло як планету — це вільні від інших подібних об'єктів околиці її орбіти. Планета, яка накопичила достатню масу, своїм гравітаційним впливом має зібрати всі тіла поблизу власної орбіти і приєднати їх (чи перетворити на супутники), або навпаки — розігнати. Таким чином, вона перебуватиме на своїй орбіті в ізоляції, не поділяючи її з іншими об'єктами, які порівняні за розміром. Цей критерій статусу планети було ухвалено Міжнародним астрономічним союзом (МАС) у серпні 2006 року. Саме за цим критерієм Плутон було позбавлено статусу планети, а Ерида і Церера так і не набули його. Зазначені тіла належать до карликових планет.

Слід зазначити, що ухвалене визначення планети наразі стосується лише Сонячної системи. Потужними телескопами було виявлено деяку кількість зоряних систем, які перебувають на стадії протопланетарного диска мають ознаки «чистих орбіт» у протопланет.

Історія

Ще в давнину люди помітили, що деякі об'єкти на небі змінюють своє розташування відносно інших, непорушних зір. Саме за це «блукання» планети отримали свою назву (грец. πλανήτης — той, що блукає). Греки й римляни називали планети іменами богів: Гермес — Меркурій, Арес — Марс, Зевс — Юпітер, Кронос — Сатурн і Афродіта — Венера. До планет зараховували також Місяць і Сонце[джерело?].

Дослідники античності вважали, що всі планети обертаються навколо Землі. Птолемею вдалося побудувати теорію руху планет, яка давала змогу доволі точно передбачати майбутнє (і минуле) їх розташування серед зір. Вона застосовувалася протягом більше тисячі років.

У XVI столітті Миколай Коперник у своїй праці «Про обертання небесних сфер» запропонував побудову, в якій навколо Землі обертається лише Місяць, а всі інші планети (і, зокрема, Земля) обертаються навколо Сонця. У передмові до книги Коперника, яку анонімно написав теолог Андреас Озіандер, викладену теорію було оголошено суто математичною гіпотезою, призначеною лише для спрощення розрахунків. Однак інші дослідники дійшли висновку, що така картина набагато краще пояснює спостережувані явища й геліоцентрична система світу стала загальновизнаною.

Уже в Новий час було відкрито ще три планети.

  • 1781 р. — Уран (Вільям Гершель)
  • 1846 р. — Нептун (Джон Адамс, Урбен Левер'є, Йоганн Ґалле)
  • 1930 р. — Плутон (Персіваль Лоуелл, Клайд Томбо)

За звичаєм, відкриті у XVIII—XX ст. планети також отримали міфологічні назви: Уран, Нептун, Плутон. Таким чином кількість планет сягнула дев'яти.

1995 року відкрито першу позасонячну планету поблизу зорі, яка перебуває за 50 світлових років від Землі. Станом на 20 січня 2015 року (згідно з ) достеменно встановлене існування 1900 екзопланет у 1202 планетних системах, у 480 з яких більше однієї планети[відсутнє в джерелі].

У серпні 2006 року статус Плутона було змінено на карликову планету.

Див. також

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Планета
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Планета
  • Сонячна система
  • Планетологія
  • Планета-сирота
  • Список можливих екзопланетних систем
  • Космічний простір
  • Супутник
  • Орбіта

Література

  • Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
  • Albrecht Unsöld; Bodo Baschek, W.D. Brewer (translator) (2001). The New Cosmos: An Introduction to Astronomy and Astrophysics. Berlin, New York: Springer. ISBN 3-540-67877-8.
  • Scharringhausen. Curions About Astronomy: What is the difference between astronomy and astrophysics?. Retrieved on 2007-06-20.
  • M. Hack. Alla scoperta del sistema solare, Milano, Mondadori Electa, 2003. 264
  • John Martineau. Armonie e geometrie nel sistema solare, Diegaro di Cesena, Macro, 2003.
  • Beatrice McLeod. Sistema solare, Santarcangelo di Romagna, RusconiLibri, 2004.
  • (EN) Lucy-Ann McFadden; Paul Weissmanl; Torrence Johnson. Encyclopedia of the Solar System, 2a ed. Academic Press, 2006. pagine 412 ISBN 0-12-088589-1
  • Herve Burillier. Osservare e fotografare il sistema solare, Il castello, Trezzano sul Naviglio, 2006.
  • Marc T. Nobleman. Il sistema solare, Trezzano sul Naviglio, IdeeAli, 2007.
  • F. Biafore. In viaggio nel sistema solare. Un percorso nello spazio e nel tempo alla luce delle ultime scoperte, Gruppo B, 2008. 146
  • M. Rees. Universo. Dal big bang alla nascita dei pianeti. Dal sistema solare alle galassie più remote, Milano, Mondadori Electa, 2006. 512
  • Jan Osterkamp: Transpluto will in den exklusiven Sonnensystem-Planetenklub. In: Die Zeit, vom 1. August 2005 (Online).
  • Peter Janle: Das Bild des Planetensystems im Wandel der Zeit. Teil 1. Vom Altertum bis zur Mitte des 19. Jahrhunderts. In: Sterne und Weltraum. 45, 2006, 1, S. 34–44. ISSN 0039-1263
  • Peter Janle: Das Bild des Planetensystems im Wandel der Zeit. Teil 2. Vom 19. Jahrhundert bis heute. In: Sterne und Weltraum. 45, 2006, 4, S. 22–33. ISSN 0039-1263
  • Gibor Basri, Michael E. Brown: Planetesimals to Brown Dwarfs: What is a Planet? in: Annual Review of Earth and Planetary Sciences, vol. 34, p. 193–216 (05/2006)
  • Thorsten Dambeck: Planeten, geformt aus Gas und Staub, in GEO kompakt Nr. 6, März 2006, Seite 28-34, ISSN 1614-6913
  • Katharina Lodders, Bruce Fegley: The planetary scientist's companion. Oxford Univ. Press, New York, NY 1998, ISBN 0-19-511694-1
  • W.T. Sullivan, J.A. Baross: Planets and life — the emerging science of astrobiology.Cambridge Univ. Press, Cambridge 2007, ISBN 978-0-521-53102-3
  • Rudolf Dvorak: Extrasolar planets — formation, detection and dynamics. WILEY-VCH, Weinheim 2008, ISBN 978-3-527-40671-5
  • Claudio Vita-Finzi: Planetary geology — an introduction.Terra, Harpenden 2005,ISBN 1-903544-20-3
  • Günter D. Roth: Planeten beobachten. Spektrum, Akad. Verl., Berlin 2002, ISBN 3-8274-1337-0

Примітки

  1. Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України.
  2. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою exodef не вказано текст
  3. IAU 2006 General Assembly: Result of the IAU Resolution votes. International Astronomical Union. 2006. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 30 грудня 2009.
  4. Working Group on Extrasolar Planets (WGESP) of the International Astronomical Union. IAU. 2001. Архів оригіналу за 16 вересня 2006. Процитовано 23 серпня 2008.
  5. (21 квітня 2020). What Is A Planet?. The Planetary Society. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 3 квітня 2022.
  6. Grossman, Lisa (24 серпня 2021). The definition of planet is still a sore point – especially among Pluto fans. Science News. Архів оригіналу за 10 липня 2022. Процитовано 10 липня 2022.
  7. Wetherill, G. W. (1980). Formation of the Terrestrial Planets. Annual Review of Astronomy and Astrophysics. 18 (1): 77—113. Bibcode:1980ARA&A..18...77W. doi:10.1146/annurev.aa.18.090180.000453. ISSN 0066-4146.
  8. D'Angelo, G.; Bodenheimer, P. (2013). Three-dimensional Radiation-hydrodynamics Calculations of the Envelopes of Young Planets Embedded in Protoplanetary Disks. The Astrophysical Journal. 778 (1): 77 (29 pp.). arXiv:1310.2211. Bibcode:2013ApJ...778...77D. doi:10.1088/0004-637X/778/1/77. S2CID 118522228.
  9. Inaba, S.; Ikoma, M. (2003). Enhanced Collisional Growth of a Protoplanet that has an Atmosphere. Astronomy and Astrophysics. 410 (2): 711—723. Bibcode:2003A&A...410..711I. doi:10.1051/0004-6361:20031248.
  10. D'Angelo, G.; Weidenschilling, S. J.; Lissauer, J. J.; Bodenheimer, P. (2014). Growth of Jupiter: Enhancement of core accretion by a voluminous low-mass envelope. Icarus. 241: 298—312. arXiv:1405.7305. Bibcode:2014Icar..241..298D. doi:10.1016/j.icarus.2014.06.029. S2CID 118572605.
  11. Lissauer, J. J.; Hubickyj, O.; D'Angelo, G.; Bodenheimer, P. (2009). Models of Jupiter's growth incorporating thermal and hydrodynamic constraints. Icarus. 199 (2): 338—350. arXiv:0810.5186. Bibcode:2009Icar..199..338L. doi:10.1016/j.icarus.2008.10.004. S2CID 18964068.
  12. D'Angelo, G.; Durisen, R. H.; Lissauer, J. J. (2011). Giant Planet Formation. У Seager, S. (ред.). Exoplanets. University of Arizona Press, Tucson, AZ. с. 319—346. arXiv:1006.5486. Bibcode:2010exop.book..319D. Архів оригіналу за 30 червня 2015. Процитовано 1 травня 2016.
  13. Chambers, J. (2011). Terrestrial Planet Formation. У Seager, S. (ред.). Exoplanets. Tucson, AZ: University of Arizona Press. с. 297—317. Bibcode:2010exop.book..297C. Архів оригіналу за 30 червня 2015. Процитовано 1 травня 2016.
  14. ; Ward, William R. (2008). Origin of Europa and the Galilean Satellites. Університет Аризони. с. 59. arXiv:0812.4995. Bibcode:2009euro.book...59C. ISBN 978-0-8165-2844-8.
  15. D'Angelo, G.; Podolak, M. (2015). Capture and Evolution of Planetesimals in Circumjovian Disks. The Astrophysical Journal. 806 (1): 29pp. arXiv:1504.04364. Bibcode:2015ApJ...806..203D. doi:10.1088/0004-637X/806/2/203. S2CID 119216797.
  16. Agnor, C. B.; Hamilton, D. P. (2006). Neptune's capture of its moon Triton in a binary–planet gravitational encounter (PDF). Nature. 441 (7090): 192—4. Bibcode:2006Natur.441..192A. doi:10.1038/nature04792. PMID 16688170. S2CID 4420518. Архів оригіналу (PDF) за 14 жовтня 2016. Процитовано 1 травня 2022.
  17. Taylor, G. Jeffrey (31 грудня 1998). Origin of the Earth and Moon. Planetary Science Research Discoveries. Hawai'i Institute of Geophysics and Planetology. Архів оригіналу за 10 червня 2010. Процитовано 7 квітня 2010.
  18. Stern, S.A.; Bagenal, F.; Ennico, K.; Gladstone, G.R. та ін. (16 жовтня 2015). The Pluto system: Initial results from its exploration by New Horizons. Science. 350 (6258): aad1815. arXiv:1510.07704. Bibcode:2015Sci...350.1815S. doi:10.1126/science.aad1815. PMID 26472913. S2CID 1220226.
  19. Dutkevitch, Diane (1995). The Evolution of Dust in the Terrestrial Planet Region of Circumstellar Disks Around Young Stars (PhD thesis). University of Massachusetts Amherst. Bibcode:1995PhDT..........D. Архів оригіналу за 25 листопада 2007. Процитовано 23 серпня 2008.
  20. Matsuyama, I.; Johnstone, D.; Murray, N. (2005). Halting Planet Migration by Photoevaporation from the Central Source. The Astrophysical Journal. 585 (2): L143—L146. arXiv:astro-ph/0302042. Bibcode:2003ApJ...585L.143M. doi:10.1086/374406. S2CID 16301955.
  21. Kenyon, Scott J.; Bromley, Benjamin C. (2006). Terrestrial Planet Formation. I. The Transition from Oligarchic Growth to Chaotic Growth. Astronomical Journal. 131 (3): 1837—1850. arXiv:astro-ph/0503568. Bibcode:2006AJ....131.1837K. doi:10.1086/499807. S2CID 15261426.
  22. Martin, R. G.; Livio, M. (1 січня 2013). On the formation and evolution of asteroid belts and their potential significance for life. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society: Letters (англ.). 428 (1): L11—L15. arXiv:1211.0023. doi:10.1093/mnrasl/sls003. ISSN 1745-3925.
  23. Peale, S. J. (September 1999). Origin and Evolution of the Natural Satellites. Annual Review of Astronomy and Astrophysics (англ.). 37 (1): 533—602. Bibcode:1999ARA&A..37..533P. doi:10.1146/annurev.astro.37.1.533. ISSN 0066-4146. Архів оригіналу за 13 травня 2022. Процитовано 13 травня 2022.
  24. Ida, Shigeru; Nakagawa, Yoshitsugu; Nakazawa, Kiyoshi (1987). The Earth's core formation due to the Rayleigh-Taylor instability. Icarus. 69 (2): 239—248. Bibcode:1987Icar...69..239I. doi:10.1016/0019-1035(87)90103-5.
  25. Kasting, James F. (1993). Earth's early atmosphere. Science. 259 (5097): 920—926. Bibcode:1993Sci...259..920K. doi:10.1126/science.11536547. PMID 11536547. S2CID 21134564.
  26. Chuang, F. (6 червня 2012). FAQ – Atmosphere. Planetary Science Institute (англ.). Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 13 травня 2022.
  27. Fischer, Debra A.; Valenti, Jeff (2005). The Planet-Metallicity Correlation. The Astrophysical Journal. 622 (2): 1102. Bibcode:2005ApJ...622.1102F. doi:10.1086/428383.
  28. Wang, Ji; Fischer, Debra A. (2013). Revealing a Universal Planet-Metallicity Correlation for Planets of Different Sizes Around Solar-Type Stars. The Astronomical Journal. 149 (1): 14. arXiv:1310.7830. Bibcode:2015AJ....149...14W. doi:10.1088/0004-6256/149/1/14. S2CID 118415186.
  29. Harrison, Edward Robert (2000). Cosmology: The Science of the Universe (англ.). Cambridge University Press. с. 114. ISBN 978-0-521-66148-5. Архів оригіналу за 14 грудня 2023. Процитовано 13 травня 2022.
  30. The Jupiter Satellite and Moon Page (англ.). Scott S. Sheppard, Carnegie Institution for Science. 2015-03. Архів оригіналу за 28 листопада 2016. Процитовано 17 липня 2017.
  31. ДМИТРИЙ МАЛЯНОВ (18.05.11). Планет-странников больше, чем звезд. Газета.Ru. Архів оригіналу за 14 січня 2012. Процитовано 21 листопада 2011.(рос.)
  32. D. R. Anderson та ін. WASP-17b: an ultra-low density planet in a probable retrograde orbit. Cornell University Library. Процитовано 13 серпня 2009. {{cite web}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  33. Young, Charles Augustus (1902). Manual of Astronomy: A Text Book. Ginn & company. с. 324–7.
  34. Афелій // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 43. — ISBN 966-613-263-X.
  35. Dvorak, R.; Kurths, J.; Freistetter, F. (2005). Chaos And Stability in Planetary Systems. New York: Springer. ISBN 3540282084.
  36. Moorhead, Althea V.; Adams, Fred C. (2008). Eccentricity evolution of giant planet orbits due to circumstellar disk torques. Icarus. 193: 475. doi:10.1016/j.icarus.2007.07.009. arXiv:0708.0335.
  37. Planets – Kuiper Belt Objects. The Astrophysics Spectator. 15 грудня 2004. Архів оригіналу за 4 липня 2012. Процитовано 23 серпня 2008.
  38. Trujillo, Chadwick A.; Brown, Michael E. (2002). A Correlation between Inclination and Color in the Classical Kuiper Belt. Astrophysical Journal. 566: L125. doi:10.1086/339437.
  39. Tatum, J. B. (2007). 17. Visual binary stars. Celestial Mechanics. Personal web page. Процитовано 2 лютого 2008.
  40. Harvey, Samantha (1 травня 2006). Weather, Weather, Everywhere?. NASA. Архів оригіналу за 4 липня 2012. Процитовано 23 серпня 2008.
  41. Winn, Joshua N.; Holman, Matthew J. (2005). Obliquity Tides on Hot Jupiters. The Astrophysical Journal. 628: L159. doi:10.1086/432834.
  42. Goldstein, R. M.; Carpenter, R. L. (1963). Rotation of Venus: Period Estimated from Radar Measurements. Science. 139: 910. doi:10.1126/science.139.3558.910. PMID 17743054.
  43. Belton, M. J. S.; Terrile R. J. (1984). Bergstralh, J. T. (ред.). Uranus and Neptune. с. 327. Архів оригіналу за 4 липня 2012. Процитовано 2 лютого 2008. {{cite web}}: Проігноровано |contribution= (довідка)
  44. Borgia, Michael P. (2006). The Outer Worlds; Uranus, Neptune, Pluto, and Beyond. Springer New York. с. 195—206.
  45. Strobel, Nick. Planet tables. astronomynotes.com. Архів оригіналу за 4 липня 2012. Процитовано 1 лютого 2008.
  46. Zarka, Philippe; Treumann, Rudolf A.; Ryabov, Boris P.; Ryabov, Vladimir B. (2001). Magnetically-Driven Planetary Radio Emissions and Application to Extrasolar Planets. Astrophysics & Space Science. 277: 293. doi:10.1023/A:1012221527425.
  47. Faber, Peter; Quillen, Alice C. (12 липня 2007). The Total Number of Giant Planets in Debris Disks with Central Clearings. Department of Physics and Astronomy, University of Rochester. Процитовано 23 серпня 2008.
  48. Енциклопедія позасонячних планет. Каталог(англ.)

Посилання

  • Вебсайт «International Astronomical Union»
  • Фатофурнал NASA
  • «NASA Planet Quest» — Exoplanet Exploration
  • Ілюстрований каталог щодо планет та Сонячної системи
  • Критері визначення планет та їх класифікації за Стерном та Левінсоном
  • Вебсайт «Planetary Science Research Discoveries»
  • Коли утворювались планети[недоступне посилання з липня 2019]
  • Каталог экстрасонячних планет
  • Вебсайт «Planetary Data System NASA»
  • Пошуковик знимків на вебсайті NASA
  • Щодо планет та їх визначень

Автор: www.NiNa.Az

Дата публікації:

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет, Інформація про Планета, Що таке Планета? Що означає Планета?

Syudi perenapravlyayetsya zapit Viznachennya planeti Na cyu temu potribna okrema stattya Plane ta lat planetae vid grec planhths toj sho blukaye blukach velikij majzhe sferichnij astronomichnij ob yekt yakij zazvichaj perebuvaye na orbiti navkolo zori zoryanogo zalishku abo korichnevogo karlika ale sam ne ye ani zoreyu ani zoryanim zalishkom ani korichnevim karlikom U Sonyachnij sistemi za najbilsh suvorim viznachennyam nalichuyetsya visim planet planeti zemnoyi grupi Merkurij Venera Zemlya ta Mars i gazovi giganti Yupiter Saturn Uran ta Neptun Najposhirenishoyu teoriyeyu formuvannya planet ye nebulyarna gipoteza zgidno z yakoyu mizhzoryana hmara kolapsuye z tumannosti utvoryuyuchi molodu protozoryu yaku otochuye protoplanetnij disk Planeti formuyutsya v comu disku shlyahom postupovogo nakopichennya rechovini pid diyeyu gravitaciyi procesu sho zvetsya akreciyeyu Visim planet Sonyachnoyi sistemi u masshtabi za rozmirom Saturn Yupiter Uran Neptun zovnishni planeti Zemlya Venera Mars i Merkurij vnutrishni planeti V antichnosti planetami tak nazivali Sonce Misyac i p yat svitil vidimih neozbroyenim okom sho peremishuvalisya na tli zir Merkurij Veneru Mars Yupiter i Saturn Planeti istorichno mali religijne znachennya bagato kultur ototozhnyuvali nebesni tila z bozhestvami i ci zv yazki z mifologiyeyu ta folklorom dosi vplivayut na shemi najmenuvannya novovidkritih til Sonyachnoyi sistemi Samu Zemlyu viznali planetoyu lishe pislya togo yak geliocentrizm vitisniv geocentrizm u XVI XVII stolittyah Z rozvitkom teleskopiv ponyattya planeta rozshirilosya i pochalo vklyuchati ob yekti yaki vidno lishe za dopomogoyu optiki suputniki inshih planet krizhani giganti Uran i Neptun Cereru ta inshi tila zgodom viznani chastinoyu poyasu asteroyidiv a takozh Pluton yakij viyavivsya najbilshim tilom sered ob yektiv poyasu Kojpera Vidkrittya inshih velikih til u poyasi Kojpera zokrema Eridi sprichinilo diskusiyu shodo tochnogo viznachennya termina planeta U 2006 roci Mizhnarodnij astronomichnij soyuz uhvaliv viznachennya planeti v Sonyachnij sistemi zgidno z yakim do planet nalezhat chotiri planeti zemnoyi grupi ta chotiri gazovi giganti natomist yak Cerera Pluton ta Erida klasifikuyutsya yak karlikovi planeti Vodnochas bagato planetologiv prodovzhuyut vzhivati termin planeta shirshe poshiryuyuchi jogo na karlikovi planeti ta sferichni suputniki yak ot Misyac Podalshi dosyagnennya astronomiyi prizveli do vidkrittya ponad p yati tisyach planet za mezhami Sonyachnoyi sistemi ekzoplanet Voni chasto mayut nezvichajni risi yakih nemaye u planet Sonyachnoyi sistemi napriklad garyachi yupiteri gigantski planeti sho obertayutsya blizko do svoyih zir yak ot 51 Pegasa b abo duzhe ekscentrichni orbiti yak u Vidkrittya korichnevih karlikiv i planet bilshih za Yupiter viklikalo novu diskusiyu shodo mezhi mizh planetoyu ta zoreyu Dekilka ekzoplanet viyavleno v zoni pridatnij dlya zhittya svoyih zir de mozhe isnuvati ridka voda na poverhni planeti prote nadijnih dokaziv isnuvannya zhittya na inshih planetah poki sho nemaye FormuvannyaDokladnishe Nebulyarna gipoteza Hudozhni uyavlennya protoplanetnih diskivProtoplanetnij diskZitknennya protoplanet u procesi formuvannya planet Panivnoyu teoriyeyu planetoutvorennya ye tak zvana nebulyarna gipoteza zgidno z yakoyu planeti utvoryuyutsya pid chas kolapsu tumannosti v tonkij gazovo pilovij disk U centri formuyetsya protozorya otochena obertovim protoplanetnim diskom Unaslidok akreciyi zlipannya chastinok pilinki u disku postupovo zrostayut utvoryuyuchi vse bilshi tila Miscevi skupchennya masi vidomi yak planetezimali prishvidshuyut cej proces prityaguyuchi navkolishnyu rechovinu svoyeyu gravitaciyeyu Zgodom voni stayut dostatno shilnimi shob pid diyeyu gravitaciyi stisnutisya u protoplaneti Koli masa protoplaneti perevishuye masu Marsa vona pochinaye nakopichuvati veliku atmosferu sho suttyevo zbilshuye efektivnist zahoplennya planetezimalej zavdyaki aerogidrodinamichnomu oporu Zalezhno vid istoriyi akreciyi rechovini ta gazu rezultatom mozhe buti gazovij gigant krizhanij gigant abo planeta zemnoyi grupi Vvazhayut sho regulyarni suputniki Yupitera Saturna j Urana formuvalisya podibnim chinom odnak Triton jmovirno buv zahoplenij Neptunom a Misyac i Haron jmovirno utvorilisya vnaslidok zitknen Koli protozorya virostaye do takoyi miri sho v yiyi yadri rozpochinayetsya termoyaderne gorinnya i vona staye zoreyu zalishkovij disk postupovo rozsiyuyetsya zseredini nazovni vnaslidok diyi sonyachnogo vitru efektu Pojntinga Robertsona ta inshih procesiv Pislya cogo navkolo zori abo navit navkolo inshih protoplanet mozhut zalishatisya chislenni protoplaneti yaki z chasom stikayutsya mizh soboyu Unaslidok cogo mozhut utvoryuvatisya bilshi tila abo zh vivilnyatisya material yakij potim poglinayetsya inshimi protoplanetami Tila yaki nabirayut dostatnyu masu zahoplyuyut bilshist rechovini zi svogo orbitalnogo otochennya i stayut planetami Ti protoplaneti yakim vdayetsya uniknuti zitknen mozhut buti zahopleni gravitaciyeyu bilshih til i stati prirodnimi suputnikami abo zh zalishitisya v poyasah malih til stavshi karlikovimi planetami abo malimi tilami Vikidi z zalishkiv nadnovih yak dzherelo materialu dlya planetoutvorennya Energijni zitknennya dribnishih planetezimalej a takozh radioaktivnij rozpad rozigrivayut zrostayuchu planetu sprichinyayuchi yiyi chastkove abo povne plavlennya Unaslidok cogo yiyi vnutrishnya struktura pochinaye diferenciyuvatisya za gustinoyu shilnishi materiali opuskayutsya do yadra Menshi zemlepodibni planeti mozhut vtratiti znachnu chastinu svoyeyi pervinnoyi atmosferi cherez procesi akreciyi Prote ci gazi chastkovo zamishuyutsya vikidami z mantiyi abo zh popovnyuyutsya kometnoyu rechovinoyu Neveliki planeti z chasom use odno vtrachayut atmosferu vnaslidok riznomanitnih mehanizmiv vtechi atmosferi Z vidkrittyam i sposterezhennyam planetnih sistem navkolo inshih zir z yavlyayetsya mozhlivist utochnyuvati abo navit zminyuvati zagalnoprijnyati uyavlennya pro proces formuvannya planet Riven metalichnosti astronomichnij termin sho poznachaye vmist himichnih elementiv z atomnim nomerom ponad 2 tobto vazhchih za gelij istotno vplivaye na jmovirnist formuvannya planetnoyi sistemi Takim chinom zori populyaciyi I bagati na metali z bilshoyu jmovirnistyu matimut rozvinenu planetnu sistemu nizh bidni na metali zori populyaciyi II Planeti Sonyachnoyi sistemiSogodni u Sonyachnij sistemi vidomo 8 planet Merkurij Venera Zemlya Mars Yupiter Saturn Uran Neptun U 2006 r 26 ta Generalna asambleya Mizhnarodnogo astronomichnogo soyuzu skasuvala status planeti dlya Plutona Planeti zemnoyi grupi Merkurij Venera Zemlya Mars blizki za rozmirami i budovoyu serednya gustina yih rechovini stanovit 5 52 3 97 g sm3 Do ciyeyi grupi primikayut deyaki veliki suputniki planet yaki shozhi za svoyimi vlastivostyami do planet zemnoyi grupi Ce suputniki Yupitera Ganimed Io Yevropa Kallisto i suputnik Saturna Titan Priblizni rozmiri planet vidnosno odna odnoyi ta Soncya Utvorilisya planeti z gazopilovoyi hmari navkolo Soncya Podibni pilovi hmari diski mozhna sogodni sposterigati bilya deyakih zir nashoyi Galaktiki Z poglyadu girnichoyi spravi yak sirovinne dzherelo majbutnogo najbilshu cikavist stanovlyat asteroyidi i najbilsh dosyazhni iz Zemli planeti Misyac ta Mars Usi pokazniki nizhche vkazani vidnosno yih znachen dlya Zemli Absolyutni znachennya navedeni v statti Zemlya Negativne znachennya trivalosti dobi oznachaye obertannya planeti navkolo vlasnoyi osi v protilezhnij porivnyano z orbitalnim ruhom bik Planeta Ekvatorialnij diametr zemnih diametriv Masa zemnih mas Orbitalnij radius a o Orbitalnij period rokiv Dobi zemnih dib Suputniki Merkurij 0 382 0 06 0 38 0 241 58 6 vidsutni Venera 0 949 0 82 0 72 0 615 243 vidsutni Zemlya 1 00 1 00 1 00 1 00 1 00 1 Mars 0 53 0 11 1 52 1 88 1 03 2 Yupiter 11 2 318 5 20 11 86 0 414 69 Saturn 9 41 95 9 54 29 46 0 426 62 Uran 3 98 14 6 19 22 84 01 0 718 27 Neptun 3 81 17 2 30 06 164 79 0 671 13Mizhzoryani planetiDokladnishe Planemo Subzoryanij ob yekt Subkorichnevij karlik Mizhzoryana planeta ta Planetar Planeta sirota vidoma takozh pid inshimi nazvami planeta mandrivnik mizhzoryana planeta vilna planeta kvaziplaneta samitnya planeta blukayucha planeta ob yekt sho maye masu yaku mozhna porivnyati z planetarnoyu i ye po suti planetoyu ale ne pov yazanij gravitacijno z zhodnoyu zoreyu korichnevim karlikom i navit z inshoyu planetoyu hocha mozhe mati svoyi vlasni suputniki Harakteristiki planetPopri te sho kozhna planeta ye nepovtornoyu za svoyimi fizichnimi harakteristikami sered nih mozhna sposterigati chimalo spilnogo pochinayuchi z nayavnosti prirodnih suputnikiv kilec ta inshih spilnih oznak Ci osoblivosti rozpiznayut za pritamannimi yim oznakami dinamichnimi ta fizichnimi vlastivostyami dlya kozhnoyi z planet Dinamichni harakteristiki pov yazani z usima dinamichnimi oznakami planeti yak tila v prostori tobto osoblivosti ruhu nebesnogo tila planeti u prostori Do nih nalezhat harakteristiki orbiti nahil osi obertannya obertannya ta inshi dinamichni oznaki planet Orbita planeti Vidpovidno do viznachennya planeta ye tilom sho obertayetsya navkolo zori Takim chinom vidkidayetsya mozhlivist isnuvannya okremih planet yaki mozhna bulo b nazvati planetami odinakami Trayektoriya ruhu v gravitacijnomu poli inshogo tila napriklad zori maye nazvu orbiti Vona mozhe mati formu kola elipsa paraboli abo giperboli U Sonyachnij sistemi vsi planeti obertayutsya vlasnimi orbitami v odnomu napryamku u tomu zh u yakomu obertayetsya navkolo svoyeyi osi j Sonce Ale prinajmni odna z neshodavno vidkritih ekzoplanet WASP 17b obertayetsya v protilezhnij bik shodo obertannya svoyeyi zori Elips Keplera z viznachalnimi elementami orbiti Period protyagom yakogo planeta robit obert navkolo zori nazivayetsya siderichnim periodom obertannya abo planetarnim rokom Trivalist roku duzhe zalezhit vid vidstani planeti do zori adzhe yaksho planeta perebuvaye daleko vid zori to vona ruhatimetsya povilnishe oskilki na neyi slabshe vplivatime gravitaciyi zori i krim togo vona maye zdolati dovshij shlyah Oskilki orbita zhodnoyi z vidomih planet ne ye tochnim kolom vidstan mizh Soncem i planetoyu na yiyi orbiti zminyuyetsya Tochka orbiti v yakij planeta najblizhche pidhodit do Soncya maye nazvu perigelij todi yak najviddalenisha tochka orbiti nazivayetsya afelij Oskilki v perigeliyi planeta perebuvaye najblizhche do svitila naslidkom ye zbilshennya shvidkosti ruhu planeti podibno do togo yak visoko kinutij kamin priskoryuyetsya nablizhayuchis do zemli a koli planeta perebuvaye v afeliyi yiyi shvidkist zmenshuyetsya podibno do togo yak toj zhe kinutij vgoru kamin spovilnyuyetsya u verhnij tochci svogo polotu Orbita bud yakoyi z planet viznachayetsya kilkoma elementami Ekscentrisitet viznachaye naskilki planetarna orbita vityagnuta Orbiti z nevelikim blizkim do nulya ekscentrisitetom mayut formu blizku do kola todi yak orbiti z velikim blizkim do odinici ekscentrisitetom eliptichnoyi vityagnutoyi formi U planet Sonyachnoyi sistemi ekscentrisiteti neveliki i yih orbiti majzhe yak kolo Kometi i ob yekti poyasu Kojpera yak i chislenni ekzoplaneti mayut velikij ekscentrisitet ta vidpovidno visokoeliptichni orbiti Velika pivvis Velika pivvis ce vidstan vid planeti do centra elipsa Cya vidstan ne dorivnyuye vidstani do planeti u apoastri chi periastri bo centralna zorya roztashovana ne u centri elipsa a u jogo fokusi Nahil orbiti kut mizh ploshinoyu orbiti i bazovoyu ploshinoyu U Sonyachnij sistemi bazovoyu ploshinoyu vvazhayut ploshinu orbiti Zemli yaku nazivayut ekliptikoyu Orbiti vsih vosmi planet Sonyachnoyi sistemi perebuvayut poblizu ploshini ekliptiki todi yak kometi i ob yekti poyasu Kojpera napriklad Pluton mayut orbiti z bilshimi kutami nahilu Dlya ekzoplanet takoyu ploshinoyu vvazhayut na oglyadovij liniyi z Zemli Tochki de planeta peretinaye bazovu ploshinu nazivayutsya vishidnimi i nizhidnimi vuzlami orbiti ce kut mizh bazovoyu ploshinoyu i vishidnim vuzlom orbiti dzherelo abo argument perigeliyu ce kut mizh orbitalnim vishidnim vuzlom i periastrom najblizhchoyu do zori tochkoyu na orbiti planeti Nahil osi Nahil Zemnoyi osi priblizno 23 Planeti mayut rizni kuti osovogo nahilu tobto voni lezhat pid pevnim kutom do ploshini ekvatora materinskoyi zori Same tomu kilkist svitla oderzhuvanogo tiyeyu chi inshoyu pivkuleyu zminyuyetsya protyagom roku oskilki pivnichna pivkulya planeti bilshe osvitlyuyetsya anizh nizh pivdenna pivkulya abo zh navpaki Yak naslidok na bilshosti planeti vidbuvayetsya zmina sezoniv tobto zmina klimatu protyagom roku Chas koli odna z pivkul najbilshe obernena do Soncya nazivayetsya soncestoyannyam Protyagom odnogo obertannya orbitoyu odnogo vitka planeti po svoyij orbiti traplyayetsya dva soncestoyannya koli kozhna z pivkul perebuvaye v litnomu soncestoyanni i den tam najdovshij todi yak insha pivkulya perebuvaye v zimovomu soncestoyanni z jogo nadzvichajno korotkim dnem Vnaslidok takogo roztashuvannya pivkuli otrimuyut riznu kilkist svitla i tepla sho sluguye prichinoyu shorichnih zmin pogodnih umov na planeti Osovij nahil Yupitera nadzvichajno malij i sezonni zmini tam najmenshi todi yak Uran navpaki maye nastilki velikij osovij nahil sho obertayetsya navkolo Soncya majzhe na boci i pid chas soncestoyan odna z jogo pivkul postijno perebuvaye pid Sonyachnim svitlom a insha postijno znahoditsya v temryavi Sho stosuyetsya ekzoplanet to yih osovi nahili nevidomi napevno prote bilshist garyachih Yupiteriv teoretichno mayut duzhe malij nahil osi sho ye naslidkom blizkosti do samoyi zori Obertannya planeti Obertannya Zemli navkolo svoyeyi osi Krim togo sho planeti obertayutsya vlasnimi orbitami navkolo zori voni she j krutyatsya navkolo svoyeyi osi Period obertannya planeti navkolo osi otrimav viznachennya doba Bilshist planet Sonyachnoyi sistemi krutyatsya navkolo vlasnoyi osi v tomu zh napryamku v yakomu voni obertayutsya navkolo Soncya tobto proti godinnikovoyi strilki sho vidznacheno vidnosno pivnichnogo polyusa Soncya Todi yak dvi planeti Venera i Uran obertayutsya za godinnikovoyu strilkoyu hocha nadzvichajnij osovij nahil Urana porodzhuye superechki sho zh vvazhati pivdennim i pivnichnim polyusom samoyi planeti yak naslidok chi obertayetsya vin proti godinnikovoyi a chi za godinnikovoyu strilkoyu odnak yakoyi b dumki ne dotrimuvalisya sperechalniki shodo polyusiv Urana voni viznayut jogo retrogradnij tip obertannya Takozh sposterigayetsya suttyeva riznicya mizh trivalistyu dobi na planetah Veneri potribno 243 Zemnih dobi dlya odnogo obertu navkolo osi todi yak gazovim gigantam vsogo kilka godin Period obertannya dlya ekzoplanet ne vidomij prote blizke roztashuvannya do zir garyachih Yupiteriv oznachaye sho na odnomu boci planeti panuye vichna nich a na drugomu vichnij den oskilki orbita j obertannya uzgodzheni Chista orbita Odin z kriteriyiv sho viznachaye nebesne tilo yak planetu ce vilni vid inshih podibnih ob yektiv okolici yiyi orbiti Planeta yaka nakopichila dostatnyu masu svoyim gravitacijnim vplivom maye zibrati vsi tila poblizu vlasnoyi orbiti i priyednati yih chi peretvoriti na suputniki abo navpaki rozignati Takim chinom vona perebuvatime na svoyij orbiti v izolyaciyi ne podilyayuchi yiyi z inshimi ob yektami yaki porivnyani za rozmirom Cej kriterij statusu planeti bulo uhvaleno Mizhnarodnim astronomichnim soyuzom MAS u serpni 2006 roku Same za cim kriteriyem Pluton bulo pozbavleno statusu planeti a Erida i Cerera tak i ne nabuli jogo Zaznacheni tila nalezhat do karlikovih planet Slid zaznachiti sho uhvalene viznachennya planeti narazi stosuyetsya lishe Sonyachnoyi sistemi Potuzhnimi teleskopami bulo viyavleno deyaku kilkist zoryanih sistem yaki perebuvayut na stadiyi protoplanetarnogo diska mayut oznaki chistih orbit u protoplanet IstoriyaShe v davninu lyudi pomitili sho deyaki ob yekti na nebi zminyuyut svoye roztashuvannya vidnosno inshih neporushnih zir Same za ce blukannya planeti otrimali svoyu nazvu grec planhths toj sho blukaye Greki j rimlyani nazivali planeti imenami bogiv Germes Merkurij Ares Mars Zevs Yupiter Kronos Saturn i Afrodita Venera Do planet zarahovuvali takozh Misyac i Sonce dzherelo Doslidniki antichnosti vvazhali sho vsi planeti obertayutsya navkolo Zemli Ptolemeyu vdalosya pobuduvati teoriyu ruhu planet yaka davala zmogu dovoli tochno peredbachati majbutnye i minule yih roztashuvannya sered zir Vona zastosovuvalasya protyagom bilshe tisyachi rokiv U XVI stolitti Mikolaj Kopernik u svoyij praci Pro obertannya nebesnih sfer zaproponuvav pobudovu v yakij navkolo Zemli obertayetsya lishe Misyac a vsi inshi planeti i zokrema Zemlya obertayutsya navkolo Soncya U peredmovi do knigi Kopernika yaku anonimno napisav teolog Andreas Oziander vikladenu teoriyu bulo ogolosheno suto matematichnoyu gipotezoyu priznachenoyu lishe dlya sproshennya rozrahunkiv Odnak inshi doslidniki dijshli visnovku sho taka kartina nabagato krashe poyasnyuye sposterezhuvani yavisha j geliocentrichna sistema svitu stala zagalnoviznanoyu Uzhe v Novij chas bulo vidkrito she tri planeti 1781 r Uran Vilyam Gershel 1846 r Neptun Dzhon Adams Urben Lever ye Jogann Galle 1930 r Pluton Persival Louell Klajd Tombo Za zvichayem vidkriti u XVIII XX st planeti takozh otrimali mifologichni nazvi Uran Neptun Pluton Takim chinom kilkist planet syagnula dev yati 1995 roku vidkrito pershu pozasonyachnu planetu poblizu zori yaka perebuvaye za 50 svitlovih rokiv vid Zemli Stanom na 20 sichnya 2015 roku zgidno z dostemenno vstanovlene isnuvannya 1900 ekzoplanet u 1202 planetnih sistemah u 480 z yakih bilshe odniyeyi planeti vidsutnye v dzhereli U serpni 2006 roku status Plutona bulo zmineno na karlikovu planetu Div takozhVikicitati mistyat vislovlyuvannya vid abo pro Planeta Vikishovishe maye multimedijni dani za temoyu Planeta Sonyachna sistema Planetologiya Planeta sirota Spisok mozhlivih ekzoplanetnih sistem Kosmichnij prostir Suputnik OrbitaLiteraturaSlovnik antichnoyi mifologiyi K Naukova dumka 1985 236 storinok Mala girnicha enciklopediya u 3 t za red V S Bileckogo D Donbas 2007 T 2 L R 670 s ISBN 57740 0828 2 Albrecht Unsold Bodo Baschek W D Brewer translator 2001 The New Cosmos An Introduction to Astronomy and Astrophysics Berlin New York Springer ISBN 3 540 67877 8 Scharringhausen Curions About Astronomy What is the difference between astronomy and astrophysics Retrieved on 2007 06 20 M Hack Alla scoperta del sistema solare Milano Mondadori Electa 2003 264 John Martineau Armonie e geometrie nel sistema solare Diegaro di Cesena Macro 2003 Beatrice McLeod Sistema solare Santarcangelo di Romagna RusconiLibri 2004 EN Lucy Ann McFadden Paul Weissmanl Torrence Johnson Encyclopedia of the Solar System 2a ed Academic Press 2006 pagine 412 ISBN 0 12 088589 1 Herve Burillier Osservare e fotografare il sistema solare Il castello Trezzano sul Naviglio 2006 Marc T Nobleman Il sistema solare Trezzano sul Naviglio IdeeAli 2007 F Biafore In viaggio nel sistema solare Un percorso nello spazio e nel tempo alla luce delle ultime scoperte Gruppo B 2008 146 M Rees Universo Dal big bang alla nascita dei pianeti Dal sistema solare alle galassie piu remote Milano Mondadori Electa 2006 512 Jan Osterkamp Transpluto will in den exklusiven Sonnensystem Planetenklub In Die Zeit vom 1 August 2005 Online Peter Janle Das Bild des Planetensystems im Wandel der Zeit Teil 1 Vom Altertum bis zur Mitte des 19 Jahrhunderts In Sterne und Weltraum 45 2006 1 S 34 44 ISSN 0039 1263 Peter Janle Das Bild des Planetensystems im Wandel der Zeit Teil 2 Vom 19 Jahrhundert bis heute In Sterne und Weltraum 45 2006 4 S 22 33 ISSN 0039 1263 Gibor Basri Michael E Brown Planetesimals to Brown Dwarfs What is a Planet in Annual Review of Earth and Planetary Sciences vol 34 p 193 216 05 2006 Thorsten Dambeck Planeten geformt aus Gas und Staub in GEO kompakt Nr 6 Marz 2006 Seite 28 34 ISSN 1614 6913 Katharina Lodders Bruce Fegley The planetary scientist s companion Oxford Univ Press New York NY 1998 ISBN 0 19 511694 1 W T Sullivan J A Baross Planets and life the emerging science of astrobiology Cambridge Univ Press Cambridge 2007 ISBN 978 0 521 53102 3 Rudolf Dvorak Extrasolar planets formation detection and dynamics WILEY VCH Weinheim 2008 ISBN 978 3 527 40671 5 Claudio Vita Finzi Planetary geology an introduction Terra Harpenden 2005 ISBN 1 903544 20 3 Gunter D Roth Planeten beobachten Spektrum Akad Verl Berlin 2002 ISBN 3 8274 1337 0PrimitkiEtimologichnij slovnik ukrayinskoyi movi Institutu movoznavstva im O O Potebni NAN Ukrayini Pomilka cituvannya Nepravilnij viklik tegu lt ref gt dlya vinosok pid nazvoyu exodef ne vkazano tekst IAU 2006 General Assembly Result of the IAU Resolution votes International Astronomical Union 2006 Arhiv originalu za 29 kvitnya 2014 Procitovano 30 grudnya 2009 Working Group on Extrasolar Planets WGESP of the International Astronomical Union IAU 2001 Arhiv originalu za 16 veresnya 2006 Procitovano 23 serpnya 2008 21 kvitnya 2020 What Is A Planet The Planetary Society Arhiv originalu za 22 sichnya 2022 Procitovano 3 kvitnya 2022 Grossman Lisa 24 serpnya 2021 The definition of planet is still a sore point especially among Pluto fans Science News Arhiv originalu za 10 lipnya 2022 Procitovano 10 lipnya 2022 Wetherill G W 1980 Formation of the Terrestrial Planets Annual Review of Astronomy and Astrophysics 18 1 77 113 Bibcode 1980ARA amp A 18 77W doi 10 1146 annurev aa 18 090180 000453 ISSN 0066 4146 D Angelo G Bodenheimer P 2013 Three dimensional Radiation hydrodynamics Calculations of the Envelopes of Young Planets Embedded in Protoplanetary Disks The Astrophysical Journal 778 1 77 29 pp arXiv 1310 2211 Bibcode 2013ApJ 778 77D doi 10 1088 0004 637X 778 1 77 S2CID 118522228 Inaba S Ikoma M 2003 Enhanced Collisional Growth of a Protoplanet that has an Atmosphere Astronomy and Astrophysics 410 2 711 723 Bibcode 2003A amp A 410 711I doi 10 1051 0004 6361 20031248 D Angelo G Weidenschilling S J Lissauer J J Bodenheimer P 2014 Growth of Jupiter Enhancement of core accretion by a voluminous low mass envelope Icarus 241 298 312 arXiv 1405 7305 Bibcode 2014Icar 241 298D doi 10 1016 j icarus 2014 06 029 S2CID 118572605 Lissauer J J Hubickyj O D Angelo G Bodenheimer P 2009 Models of Jupiter s growth incorporating thermal and hydrodynamic constraints Icarus 199 2 338 350 arXiv 0810 5186 Bibcode 2009Icar 199 338L doi 10 1016 j icarus 2008 10 004 S2CID 18964068 D Angelo G Durisen R H Lissauer J J 2011 Giant Planet Formation U Seager S red Exoplanets University of Arizona Press Tucson AZ s 319 346 arXiv 1006 5486 Bibcode 2010exop book 319D Arhiv originalu za 30 chervnya 2015 Procitovano 1 travnya 2016 Chambers J 2011 Terrestrial Planet Formation U Seager S red Exoplanets Tucson AZ University of Arizona Press s 297 317 Bibcode 2010exop book 297C Arhiv originalu za 30 chervnya 2015 Procitovano 1 travnya 2016 Ward William R 2008 Origin of Europa and the Galilean Satellites Universitet Arizoni s 59 arXiv 0812 4995 Bibcode 2009euro book 59C ISBN 978 0 8165 2844 8 D Angelo G Podolak M 2015 Capture and Evolution of Planetesimals in Circumjovian Disks The Astrophysical Journal 806 1 29pp arXiv 1504 04364 Bibcode 2015ApJ 806 203D doi 10 1088 0004 637X 806 2 203 S2CID 119216797 Agnor C B Hamilton D P 2006 Neptune s capture of its moon Triton in a binary planet gravitational encounter PDF Nature 441 7090 192 4 Bibcode 2006Natur 441 192A doi 10 1038 nature04792 PMID 16688170 S2CID 4420518 Arhiv originalu PDF za 14 zhovtnya 2016 Procitovano 1 travnya 2022 Taylor G Jeffrey 31 grudnya 1998 Origin of the Earth and Moon Planetary Science Research Discoveries Hawai i Institute of Geophysics and Planetology Arhiv originalu za 10 chervnya 2010 Procitovano 7 kvitnya 2010 Stern S A Bagenal F Ennico K Gladstone G R ta in 16 zhovtnya 2015 The Pluto system Initial results from its exploration by New Horizons Science 350 6258 aad1815 arXiv 1510 07704 Bibcode 2015Sci 350 1815S doi 10 1126 science aad1815 PMID 26472913 S2CID 1220226 Dutkevitch Diane 1995 The Evolution of Dust in the Terrestrial Planet Region of Circumstellar Disks Around Young Stars PhD thesis University of Massachusetts Amherst Bibcode 1995PhDT D Arhiv originalu za 25 listopada 2007 Procitovano 23 serpnya 2008 Matsuyama I Johnstone D Murray N 2005 Halting Planet Migration by Photoevaporation from the Central Source The Astrophysical Journal 585 2 L143 L146 arXiv astro ph 0302042 Bibcode 2003ApJ 585L 143M doi 10 1086 374406 S2CID 16301955 Kenyon Scott J Bromley Benjamin C 2006 Terrestrial Planet Formation I The Transition from Oligarchic Growth to Chaotic Growth Astronomical Journal 131 3 1837 1850 arXiv astro ph 0503568 Bibcode 2006AJ 131 1837K doi 10 1086 499807 S2CID 15261426 Martin R G Livio M 1 sichnya 2013 On the formation and evolution of asteroid belts and their potential significance for life Monthly Notices of the Royal Astronomical Society Letters angl 428 1 L11 L15 arXiv 1211 0023 doi 10 1093 mnrasl sls003 ISSN 1745 3925 Peale S J September 1999 Origin and Evolution of the Natural Satellites Annual Review of Astronomy and Astrophysics angl 37 1 533 602 Bibcode 1999ARA amp A 37 533P doi 10 1146 annurev astro 37 1 533 ISSN 0066 4146 Arhiv originalu za 13 travnya 2022 Procitovano 13 travnya 2022 Ida Shigeru Nakagawa Yoshitsugu Nakazawa Kiyoshi 1987 The Earth s core formation due to the Rayleigh Taylor instability Icarus 69 2 239 248 Bibcode 1987Icar 69 239I doi 10 1016 0019 1035 87 90103 5 Kasting James F 1993 Earth s early atmosphere Science 259 5097 920 926 Bibcode 1993Sci 259 920K doi 10 1126 science 11536547 PMID 11536547 S2CID 21134564 Chuang F 6 chervnya 2012 FAQ Atmosphere Planetary Science Institute angl Arhiv originalu za 23 bereznya 2022 Procitovano 13 travnya 2022 Fischer Debra A Valenti Jeff 2005 The Planet Metallicity Correlation The Astrophysical Journal 622 2 1102 Bibcode 2005ApJ 622 1102F doi 10 1086 428383 Wang Ji Fischer Debra A 2013 Revealing a Universal Planet Metallicity Correlation for Planets of Different Sizes Around Solar Type Stars The Astronomical Journal 149 1 14 arXiv 1310 7830 Bibcode 2015AJ 149 14W doi 10 1088 0004 6256 149 1 14 S2CID 118415186 Harrison Edward Robert 2000 Cosmology The Science of the Universe angl Cambridge University Press s 114 ISBN 978 0 521 66148 5 Arhiv originalu za 14 grudnya 2023 Procitovano 13 travnya 2022 The Jupiter Satellite and Moon Page angl Scott S Sheppard Carnegie Institution for Science 2015 03 Arhiv originalu za 28 listopada 2016 Procitovano 17 lipnya 2017 DMITRIJ MALYaNOV 18 05 11 Planet strannikov bolshe chem zvezd Gazeta Ru Arhiv originalu za 14 sichnya 2012 Procitovano 21 listopada 2011 ros D R Anderson ta in WASP 17b an ultra low density planet in a probable retrograde orbit Cornell University Library Procitovano 13 serpnya 2009 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Young Charles Augustus 1902 Manual of Astronomy A Text Book Ginn amp company s 324 7 Afelij Astronomichnij enciklopedichnij slovnik za zag red I A Klimishina ta A O Korsun Lviv Golov astronom observatoriya NAN Ukrayini Lviv nac un t im Ivana Franka 2003 S 43 ISBN 966 613 263 X Dvorak R Kurths J Freistetter F 2005 Chaos And Stability in Planetary Systems New York Springer ISBN 3540282084 Moorhead Althea V Adams Fred C 2008 Eccentricity evolution of giant planet orbits due to circumstellar disk torques Icarus 193 475 doi 10 1016 j icarus 2007 07 009 arXiv 0708 0335 Planets Kuiper Belt Objects The Astrophysics Spectator 15 grudnya 2004 Arhiv originalu za 4 lipnya 2012 Procitovano 23 serpnya 2008 Trujillo Chadwick A Brown Michael E 2002 A Correlation between Inclination and Color in the Classical Kuiper Belt Astrophysical Journal 566 L125 doi 10 1086 339437 Tatum J B 2007 17 Visual binary stars Celestial Mechanics Personal web page Procitovano 2 lyutogo 2008 Harvey Samantha 1 travnya 2006 Weather Weather Everywhere NASA Arhiv originalu za 4 lipnya 2012 Procitovano 23 serpnya 2008 Winn Joshua N Holman Matthew J 2005 Obliquity Tides on Hot Jupiters The Astrophysical Journal 628 L159 doi 10 1086 432834 Goldstein R M Carpenter R L 1963 Rotation of Venus Period Estimated from Radar Measurements Science 139 910 doi 10 1126 science 139 3558 910 PMID 17743054 Belton M J S Terrile R J 1984 Bergstralh J T red Uranus and Neptune s 327 Arhiv originalu za 4 lipnya 2012 Procitovano 2 lyutogo 2008 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Proignorovano contribution dovidka Borgia Michael P 2006 The Outer Worlds Uranus Neptune Pluto and Beyond Springer New York s 195 206 Strobel Nick Planet tables astronomynotes com Arhiv originalu za 4 lipnya 2012 Procitovano 1 lyutogo 2008 Zarka Philippe Treumann Rudolf A Ryabov Boris P Ryabov Vladimir B 2001 Magnetically Driven Planetary Radio Emissions and Application to Extrasolar Planets Astrophysics amp Space Science 277 293 doi 10 1023 A 1012221527425 Faber Peter Quillen Alice C 12 lipnya 2007 The Total Number of Giant Planets in Debris Disks with Central Clearings Department of Physics and Astronomy University of Rochester Procitovano 23 serpnya 2008 Enciklopediya pozasonyachnih planet Katalog angl PosilannyaVebsajt International Astronomical Union Fatofurnal NASA NASA Planet Quest Exoplanet Exploration Ilyustrovanij katalog shodo planet ta Sonyachnoyi sistemi Kriteri viznachennya planet ta yih klasifikaciyi za Sternom ta Levinsonom Vebsajt Planetary Science Research Discoveries Koli utvoryuvalis planeti nedostupne posilannya z lipnya 2019 Katalog ekstrasonyachnih planet Vebsajt Planetary Data System NASA Poshukovik znimkiv na vebsajti NASA Shodo planet ta yih viznachen

Топ